У будь-яких стосунках є 3 важливі потреби. Задоволення першої дає змогу задовільнити наступну.

1 потреба - безпека. Коли я даю собі час прослідкувати, як мені поряд з іншою людиною, які почуття піднімаються, проговорюю, як зі мною можна, а що мені не підходить, дізнаюся, як можна і що підходить іншій людині.

Але якщо людина, колись ( частіше всього в дитинстві), отримала травматичний досвід на цьому етапі стосунків, вона може зациклитись на задоволенні цієї потреби. Постійно пробудовувати цю безпеку, яка ніяк не вибудовується, бо всі - "підозрілі", "небезпечні" ( а якщо точніше, то значимий дорослий, який травмував в дитинстві і через якого травмована людина бачить весь світ таким же небезпечним ).

Або інша крайність - неможливість утримувати напругу, пов'язану із проясненням " а як мені той інший" та " а як я тому іншому". Тут є ризик, що мене будуть розглядати і я виявлюсь "не підходящим/ою" і мене відторгнуть.
І тоді, щоб уникнути цієї напруги, я буду проскакувати етап преконтакту і впригну в злиття з іншою людиною (привіт, співзалежні стосунки). Там ми не будемо розглядати один одного, там ми одне ціле, ідеальні, там не видно недоліків.

Але потреба в безпеці так і не вибудована. І щойно ми помітимо, що відрізняємось, буде прилітати кожному, бо ми ж не домовилися, як будемо жити в цих стосунках.