Короткий вступ: У цій розмові ми обговорюємо, що таке тривожність, чому вона виникає і як з нею жити. Також говоримо про агресію, батьківство, невпевненість у стосунках, перфекціонізм та практичні способи самодопомоги.
Ведуча: Розкажи трішки про себе для тих, хто тебе не знає.
Психологиня: Мене звати Віка, я психолог і сертифікований гештальт-терапевт. Працюю з темами ідентичності, підвищеної тривоги та різних видів стосунків: партнерські, з собою, з батьками, зі світом. У сучасних реаліях люди часто мають тривожний фон, тож допомагаю впоратися з цими станами.
Ведуча: Як у тебе з’явилося бажання стати психологинею?
Психологиня: Чесно кажучи, почалося це як протест проти батьків. Вони не хотіли, щоб я вступала на психологію. Але я потай подала документи і вступила. Були сумніви, однак коли познайомилася з гештальт-підходом, закохалася в психологію безповоротно.
Ведуча: Чи має психолог власну терапію? І чи є це обов’язковим?
Психологиня: Так, особиста терапія — це одна з найголовніших умов сертифікації. Нам потрібно щонайменше 100 годин власної терапії, щоб не переносити свої травми чи особисті проблеми на клієнтів. Я сама в особистій терапії близько чотирьох років. Щойно завершила роботу з одним терапевтом і тепер шукаю спеціаліста, який більше підходить під нові запити.
Ведуча: А якщо психолог не ходить на особисту терапію?
Психологиня: Тоді це так званий “червоний прапорець”. Неможливо бути ефективним фахівцем, не пропрацьовуючи власний досвід. Це як стоматолог, який сам собі зуб полікувати не може.
Ведуча: Розкажи про тривожність. Як вона проявляється і чи відрізняється від страху?
Психологиня: Тривога — це, по суті, “недиференційований страх”. Тобто я боюся чогось невизначеного: не знаю, чи то мені загрожує аварія, чи маніяк, чи звільнення з роботи, чи проблеми у відносинах. Страх натомість має чіткіший об’єкт: “я боюся собак”, “боюся висоти” тощо.
Головне, що допомагає знизити тривогу, — конкретизація. Якщо чітко розуміти, чого я боюся (і наскільки це реально), ситуація стає яснішою. Далі вже можна діяти конкретніше: або вжити певних заходів безпеки, або спокійніше сприйняти, що не все під нашим контролем.
Ведуча: Як відрізнити нормальну тривогу від “надмірної”?
Психологиня: Коли ми тривожимося час від часу — це нормально, це навіть корисний сигнал. Якщо ж тривога стає постійною, заважає вам жити, порушує сон, відволікає від роботи чи стосунків, створює зайву напругу — це може бути ознакою тривожного розладу.
Ведуча: Ти згадувала, що в дорослому віці рівень тривожності може бути “закладений” ще в дитинстві.
Психологиня: Так. Якщо батьки не забезпечували базового відчуття безпеки, швидко не реагували на потреби дитини, не підтримували її, — формується “світ небезпечний”. Дитина звикає бути напоготові, бо не відчуває, що хтось поруч захистить. Або інша крайність: гіперопіка, коли батьки все вирішують за дитину. Вона виростає з переконанням “я сама нічого не можу” і починає боятися будь-якого кроку.
Також впливає стиль виховання: якщо батьки поводяться непередбачувано (сьогодні можна, а завтра ні, без пояснення), це створює постійну внутрішню напругу і тривогу в дитини.
Ведуча: Як підвищена тривожність може проявлятися в стосунках?
Психологиня: Наприклад, у ревнощах. Тривожна людина часто боїться, що її покинуть, постійно “перевіряє” партнера, уявляє негативні сценарії. Це може перевантажувати відносини. Партнерові доводиться весь час доводити свою любов чи лояльність.
Ще є нюанс, коли тривожна людина боїться показувати негативні емоції (злість, образу), щоб не втратити коханого. Вона постійно стримує агресію, “накопичує” образи, і все це лише посилює внутрішню напругу.
Ведуча: Чи правда, що перфекціоністи сильніше страждають від тривоги?
Психологиня: Дуже часто так. Перфекціонізм — це одна з форм контролю над ситуацією і спосіб справлятися з тривогою. Людина думає: “Якщо я буду ідеальною, то мене приймуть, любитимуть, усе буде під контролем”. Це ілюзія, бо ідеальність недосяжна, а від цього тривога лише зростає.
ОКР (обсесивно-компульсивний розлад) — це вже діагноз, який ставить психіатр. Він часто супроводжується ритуалами (наприклад, помити руки рівно 13 разів). Перфекціонізм може бути частиною способу життя, але це не обов’язково патологія. Важливо відслідковувати, наскільки це заважає жити.
Психологиня: Ось кілька методів, як можна допомогти собі вдома:
Ведуча: Дякую за корисні поради. А як бути, якщо потрібна більш глибока робота?
Психологиня: Якщо тривога вже серйозно впливає на якість вашого життя, або ви підозрюєте тривожний розлад, найкраще звернутися до психолога чи психотерапевта. Самолікування може допомогти на початкових етапах, але спеціаліст дасть системну підтримку.
Тривожність — нормальна частина людського досвіду, яка сигналізує про наші потреби, страхи або брак інформації. Важливо навчитися слухати цей сигнал і шукати справжні причини тривоги, а також способи діяти в реальних обставинах. У розмові ми з’ясували, що:
Нехай ці поради допоможуть вам краще розуміти свою тривожність і не боятися звертатися за допомогою.
Автори інтерв’ю:
Ведуча Анастасія Лаврик
Психолог, гештальт-терапевт Вікторія Клевцова
